Олесько

Найстаріший із збережених замків Галичини – Олеський. Історія замку тісно пов`язана з історичним тлом боротьби, що точилася між Літвою, Польщею та Угорщиною. Прийнято вважати, що його початки сягають XIII ст., коли татарськи орди зруйнували руське городище Пліснесько. Частина населення, що залишилась, перейшла до Олеська і почала будівництво нової фортеці. В 1340 – 1366 роках селище належало Галицько-Волинському князеві -Дмитру – Любарту Гедиміновичу. У 1366 році місто потрапило до володінь Олександра Коріатовича. У 1605 році замок та округа перейшли у власність руського магната Івана Даниловича, що одружився з Софією Жолкевською. У 1636 році рід Даниловичей вимер, а маєтки через родинні зв`язки дістались Якубу Собєському, батьку майбутнього короля Яна III. Хлопець народився у замку в 1629 році. Десять років по тому в замку народився інший король – Міхал Корибут Вишневецький. За часів Яна III замок набуває статус королівської резиденції. Його оздобленню особливу увагу приділяла дружина короля Марія-Казимира де Аркуйон. У 1725 році інший Собєський, Костянтин, продав Олесько родині Жевуських. С. Жевуський більше приймався шуканням міфічних скарбів та «Філософського каменя», ніж управлінням своїми маєтками. Отож, уже 1820 року замок стояв занедбалим. Окрім людей, фортецю переслідували стихійні лиха – у 1838 році сильний землетрус та у 1951 році через удар блискавки замок згорів. Повторне його відновлення та відкриття сталось лише в 1975 році.

Поряд із замком є будівля монастиря ордену капуцинів ( 1739 р.). Фундаторами костелу Юзефа та Антоніни була родина Жевуських. Капуцини – своєрідний чернечий орден. В Олеську був поширений так званий «культ кістяка». Тіло померлого ченця поміщали в один з п`яти павільонів на терені монастиря та ховали лише тоді, коли воно розкладалося до кісток. Капуцини були знаменитими аптекарями.