Меджибіж

Розташований у тому місті, де Південий Буг поєднується з річкою Бужок. Звідси і походить назва місцевості. Першу згадку про місто під 1146 р. нам подає Іпатіївський літопис. У княжі часи тут проходив кордон Волинської та Київської земель. Розташоване на Чорним та Кучманським шляхами місто мало великий зиск від торгівлі та водночас потерпало від нападів ворогів. Після татарського та литовського правління 1444 р. воно опинилось у складі Речі Посполитої. У 1540 році Меджибіж – приватна власність магнатів Сенявських. У 1593 році Адам Сенявський надав йому магдебурзьке право.
У Меджибожі покоїться прах цадика Баал Шем Тоба-Бешта. Він був засновником одного з напрямків в хасидизмі. Стрижнем цієї філософії є думка про неперервність взаємодії між Всевишнім та людиною. Спасіння кожного вповні залежить від його зусиль та оптимістичного бачення світу. Руїни місцевого замку попри значні пошкодження справляють неабияке враження. Їх загальна площа складає майже 4 га. Найбільша сторона має 130м, західний бік – 85 м. Під замком є великі підземелля.
За свою історію, окрім татар та турок, замок зазнав і козацьких нападів. Війська Б. Хмельницького володіли ним 1648, 1650 та 1653 рр. По закінченні бойових дій шляхетські родини Сенявських та Чарторийських відбудували замок і в 1790 – 1791 рр. тут навіть розташувався штаб повстанців під проводом Т. Костюшки. Саме через пропольську позицію власників російська влада у 1830 р. конфіскувала фортецю та перетворили її на казарми, що призвело до швидкого руйнування останньої. В комплексі збереглись залишки костелу (1586 р.) фундації Рафаїла Сенявського. На початку будівництва храм був протестантським. У 1831 р. його перетворили на православну церкву.