Коломия

Після Кракова, Львова та Перемишля Коломия належала до найбільших міст Галичини. Щодо походження її назви є кілька разноманітних версій. Однією з найпереконливіших видається та, що назва походить від сербо – хорватського слова “коломий`є” (глибока вибоїна наповнена водою). Під 1241 р. в Галицько – Волинському літописі місто фігурує як “доходне сольне місто” князя Данила Галицького. E 1405 р. Воно отримало магдебурзьке право. За свою історію неодноразово зазанавало нападів татар, козаків, турків, опришків. Повені, що їх спричиняло р. Прут, змусили перенести центр міста. Після переходу цих земель у власність Польщі до української громади додалися великі групи поляків, євреїв, німців та австрійців. Місто залишилось важливою частиною транзитного шляху з нижнього Придунав`я до міст Західної Європи. У ХІХ ст. вже з ініціативи австрійського уряду на околицях міста твороились колонії німецьких переселенців. Про те, що місто не пасло в імперії задніх, свідчить факт, що військову повинність у Коломиї відбував австро – угорський ерцгерцог Карл. Великі зміни для міста настали після прокладення у 1866 р. залізниці та початку массового добування в Галичині нафти. Відночас, завдяки таким видатним постаттям, як Гвідо де Батальї, С. Вітвицький, О. Кольберг, Ф. Карпінський, Л. Вайгель, В. Шухевич, громадське та культурне життя перетворили Коломию на важливий культурний осередок. У 1870 р. відбулась перша етнографічна виставка, на якій імператор Франц І Йосиф був здивований рівнем гуцульського мистецтва. Пожежі, Перша та Друга світові війни частково знищили архітектурне обличчя міста.