Ізяслав

За однією з історичних версій князь Володимир в X столітті виділив тут землю синові Ізяславу, за іншою — місто заснував князь Ізяслав Мстиславович в XIII столітті. В кінці XIII століття Ізяслав увійшов до складу Галицько-Волинського князівства. У XIV столітті місто стало власністю князів Острозьких. Їх право на Ізяслав підтверджує грамота польського короля Владислава Ягайло. У 1448 році місто перейшло у володіння сина князя Острозького — Юрія. Юрій став засновником роду князів Заславських.

У XV—XVI століттях  кожні 10-20 років місто піддається нападам татар. Зокрема, є дані про напад татарських військ в 1491, 1534 і 1577 роках. У XVI—XVII століттях Ізяслав стає великим економічним центром, його порівнюють з Ярославлем, Львовом і Любліном. У 1613 році більше половини жителів Старого Ізяслава займалися сільським господарством, 40 % городян поєднували службу, ремесло і торгівлю із землеробством. У 1629 році Старий Ізяслав вважався за місто середнього розміру. Новий Ізяслав, який знаходився на іншій стороні річки Горинь, налічував 508 подвірій.

У 1648 році Богдан Хмельніцький взяв штурмом Ізяславський замок.
Пізніше за Андрусієвським перемир’ям Ізяслав перейшов під контроль Польщі. У 1793—1795 роках після возз’єднання лівобережної і правобережної України у складі Російської імперії місто було центром Ізяславського наміснитцтва, в 1796—1797 роках — центром повіту Волинського наміснитцтва, пізніше — тієї же губернії у складі Росії.

Палац князів Сангушко - барочна споруда, частина архітектурного комплексу, розташованого в центрі міста Ізяслава, на мисі утвореному впаданням річки Понори в Горинь.

Був побудований в XVIII столітті за распорядженю княгині Барбари Сангушко і до середини XIX сторіччя був однією з головних резиденцій князів Сангушко. Планування палацу типове для хрестово-коридорних будівель, що набули поширення в Речі Посполитій з другої половини XVII століття, і має італійське коріння. Будівля була сполучена через двір з палацом князів Заславських і Новозаславським замком.

Фактично, вже при будівництві палацу комплекс втратив оборонне значення, і виконував функції магнатської резиденції і господарсько-адміністративного центру волинських володінь князів Сангушко. З кінця XIX століття палац знаходився в російських руках (у той час він пережив істотні перебудови, що змінили його зовнішній вигляд). До 1970-х використовувався радянськими військами. Нині палац перебуває в занедбаному стані.

Костел Святого Йосипа, 1599 р.

Монастир отців Бернардинів  (початок XVII ст). Зараз колонія суворого режиму.