Антоніни

Антоніни – селище у Красилівському районі на річці Ікопоть. Перша згадка про це поселення зустрічається в документах 2-ої половини XIV століття. В ті часи і до 2-ої половини XVIII століття воно називалося Голодьками. В різний час село належало Острозьким, Заславським, Любомирським, Сангушко і Потоцким. У 1760-х роках власниця сіла Барбара Сангушко передала Голодьки в довготривале користування регентові коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений на її сестрі Антоніні. Мальчевський побудував тут дерев’яний палац і розпорядився закласти парк, який з часом став одним з кращих на Волині. Садибу І. Мальчевський назвав ім’ям коханої дружини — Антоніни, з часом ця назва прижилася і до села.
Напередодні першої світової війни селище було волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії. Вражав своєю красою і архітектурною витонченістю багатоповерховий палац Сангушко - Потоцьких з просторим гаражем на 9 автомобілів, електростанцією, оранжереями, величезним каретним двором. Тут було декілька сотень верхових рисаків, близько півтисячі мисливських собак.
У 1919 році палац згорів. Зараз на його місці футбольне поле. До теперішнього часу зберігся флігель (2-а половина XVIII століття), манеж (початок  XIX століття), ворота з розкішною огорожею і з гербами Сангушко і Потоцьких, гараж Потоцького (у нім зараз розташовується сільрада), ряд будівель XIX — початки XX століть (магазин, будинок керівника, будинок пасічника, будинок капельмейстера та ін.) і парк — пам’ятник садово-паркового мистецтва державного значення.
У парку налічується 60 порід дерев і чагарників, ранньою навесною квітнуть рідкісні фіалки Пармськіє. Є джерело з цілющою водою, за складом схожою на відомі води Трускавця і Сатаніва.
Цікава історія скульптури лева, встановленої на згадку про поїздку Юзефа Потоцького до Судану. Там під час сафарі на молодого Потоцького вискочив лев. Все відбулося так раптово, що граф просто не встиг відреагувати. Місцевим мисливцям, які вистрілили в звіра, вдалося врятувати життя білого гостя. А коли всі заспокоїлися, до людей вийшло маленьке левеня. Його Юзеф привіз в Антоніни. Дике кошеня стало улюбленцем і в покоях, і у дворі. На згадку про нього Потоцький наказав поставити скульптуру, яка збереглася до наших днів.